с. Прядівка. Дошкільний навчальний заклад "Сонечко"


запам'ятати

 

Сторінка психолога

РОЗВИВАЄМО ДОШКІЛЬНИКА У ГРІ.

 Дитину цікавить не стільки результат, скільки сам процес. Також є і прагнення до певної мети, розмови, стосунки з іншими людьми. Усе це зумовлює результативність гри, яке виражається не в матеріальних, а у пізнавальних, емоційних надбаннях, що накопичується дитиною в ході ігрової діяльності. Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освіти, діяльність та взаємини дорослих у доступній для дитини формі. Зміст ігрових дій визначається тими практичними завданнями, що їх розв’язують дорослі для досягнення певної мети. При цьому іграшки та інші різноманітні предмети заміняють об’єкти.

Гра завжди будується згідно з певними правилами. Гра на дошкільному  етапі наповнена життєвим змістом за своєю суттю, що істотно впливає на розвиток дитячої психіки. Досвід використання символів, заміна одних об’єктів іншими допомагає в майбутньому оволодівати соціальними знаками. Розвиток сприймання суттєво розвиває змістовну сторону інтелекту та інші суто людські якості. Гра сприяє розвитку довільної уваги та пам’яті дитини. В умовах гри діти краще зосереджуються та більше запам’ятовують. Вона позитивно сприяє на розвиток інтелекту; у грі дитина вчиться узагальнювати предмети та дії, добирати потрібні слова. Гра поступово змінюється й наприкінці дошкільного періоду сягає високого рівня розвитку.  

                                                         

ДИТЯЧІ СТРАХИ

Народна педагогіка стає своїм корінням сивої давнини , адже батьки виховують своїх дітей з часу виникнення людства. Але народна педагогіка має свої певні недоліки,обумовленні вживанням темних вірувань та патріархального укладу життя. Говорячи образно,  це ложка дьогтю, що певною мірою визначила подекуди негативне ставлення до народної педагогіки, позитивне значення якої в цілому важко переоцінити. Є необхідність перш за все відділити те негативне, що не може задовольнити сучасний процес виховання. Зупинимось на ймовірних страхах як результаті традиційних методів погроз і залякувань з метою попередження небажаного вчинку, поведінки. Ці методи впливу на психіку дитини часто базувались на страхові, поглиблюючи його до крайніх мір. Коли людина, а тим більше дитина боїться - їй не до суджень. У такі хвилини вона перестає вірити своєму розуму,своїм очам , вухам. У дитинстві страх – одно з найбільш поширених реакцій. Звідси – боязливість, нерішучість, замкнутість. Страхи позбавляють малят радості дитинства. Діти ростуть нервовими. Як часто мама чи бабуся, намагаючись заспокоїти дитину, яка аж заходиться в плачу, лякає її: « Та замовкнеш чи ні? Ось покличу Бабу Ягу, Бармалея – вони тебе схоплять!» Багато хто за власним досвідом знає: страхи, навіяні в дитинстві, тримаються досить довго і нерідко не покидають дорослу дитину. Перебування малюка в дитсадку дає змогу вихователеві добре вивчити його психічний стан і допомогти сімї вплинути на нього.

 

 

Рекомендації батькам

 з підготовки дітей до дитячого садка

  • Зверніть увагу на домашній режим харчування та сну й потроху наближайте його до того режиму, що буде у дитячому садку.
  • Поступово формуйте навички спілкування дитини з однолітками: гуляйте з ним на ділянці дитячого садка, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми.
  • Привчайте до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.
  • Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.
  • Проходячи повз дитячого садка, з радістю нагадайте дитині, як їй пощастило. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.
  • Докладно розповідайте дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності вона робитиме. Чим докладнішою буде ваша розповідь, і чим частіше ви будете її повторювати, тим спокійніше і впевненіше почуватиметься ваш малюк, коли піде у дошкільний заклад.
  • Учіть дитину гратися. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.
  • Пам’ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розрахуйте свої сили, можливості і плани.
  • Переконайтесь у тім, що вашій родині дитячий садок необхідний саме зараз. Будь-які ваші коливання дитина використовуватиме для того, щоб протистояти відвідуванню дитячого садка.
  • Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне.
  • У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком.
  • Приблизно за тиждень до першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

Прийоми, що полегшують

дитині ранкові прощання

 

  • Навчіть прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розтавання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде іще складніше заспокоїтися.
  • Покладіть малюку до кишеньки будь-яку пам’ятну річ, що нагадуватиме про вас і про те, як сильно ви його любите.
  • Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.
  • Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.
  • Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуванням й слізьми.

 

ДИТЯЧА ІСТЕРИКА? ПОТРІБНИЙ ТАЙМ-АУТ!

 

Коли дитина падає на землю, починає тупати ногами, кричати, плакати і вимагати свого, батькам непереливки. Мало того, що сорому на півміста, то ще й годі її втихомирити... Бува, що і лупня привселюдно дають. А малеча ще більше кричить, привертаючи до себе увагу. Як залагоджувати такі складні ситуації.

 

– Уже в три роки, коли діти проходять так звану кризу ідентичності, у них формується поняття «я сам (сама)», – пояснює пані Неоніла. – Вони усвідомлюють, що є самостійною особистістю, і починають конфліктувати. Батькам варто знати, що коли їхньому малюкові два з половиною роки й він уже опирається, нав′язує комусь власні бажання, то це нормально. Але коли зловживає цим і мама з татом не годні дати ради – є ґандж у вихованні.
– У такому разі як правильно приборкувати дитячу істерику?
– Дитину Бог створив маленькою, щоби батьки могли її взяти на руки і понести. Якщо малеча влаштовує істерику в супермаркеті, мама мусить приборкати власні емоції, сказати собі: «Усе гаразд. Усе спокійно. Усе нормально». Потім взяти дитину на руки, винести з магазину, пригорнути, обійняти, погладити по голівці й нести, доки її плач не перейде у схлипування. Це може тривати і три хвилини, і п’ятнадцять. Але той час варто подарувати малюкові.
Або ж інша ситуація. Якщо ви просите дитину прибрати іграшки, а вона категорично відмовляється, та ще й ногою тупає, – ваша нервова система на межі. Застосуйте метод заїждженої платівки: попередньо втамувавши власні емоції, спокійно повторюйте: «Прибери, будь ласка, іграшки». Коли ж іще не охололи, спочатку підіть в іншу кімнату, вмийтеся, випийте води і подумайте, що можна вдіяти.
– А якщо ефекту нема?
– Тоді скористайтеся іншим методом – тайм-ауту. Відведіть дитину в кімнату, де вона не зможе себе чимось розважити, на стільки хвилин, скільки їй років: два роки – дві хвилини, десять років – десять хвилин. Ці «процедури» прийнятні й для дуже маленьких дітей. Візьміть малюка на руки і скажіть: «Ти побудь там дві-три хвилини (залежно від віку), я зачиню двері, а потім тебе запрошу». Відтак вчасно по нього прийдіть – не раніше і не пізніше. Іноді це дуже непросто. Поки дитина навчиться нового методу взаємин, вона вириватиметься, намагатиметься відчинити двері, а ви їх тримайте. Нехай вона там робить, що хоче: кричить, тупотить – ви не озивайтеся. Коли ж малеча випустить пару, шовкова вийде, обійме вас. І побачите, як зміниться ситуація.
Даючи дитині тайм-аут, не кажіть їй: «А ти подумай, що поганого зробив». Малюк має не думати, а робити те, що йому хочеться. Він має на це право. Адже ми теж часто хочемо усамітнитися й просто посидіти, поміркувати. І дитина має потребу побути наодинці з собою. Часто вона сама не може збагнути або пояснити, чого хоче. А можливо, у неї назбиралося багато невідреагованої енергії після перегляду телепрограми, прогулянки тощо. Дитині треба просто відреагувати. Вона робить це, як уміє, – кричить, тупотить, шарпає маму. В такому разі запропонуйте їй тайм-аут.

 

Чому діти плачуть?

Нещодавно в черговий раз спостерігала не дуже приємну картину на вулиці: істерично плаче дитина років 4 і так само істерично репетує на неї мамаша років 20. Не знаю чому так розлютило її власне дитя, але вона дико орала на нього типу: «Якщо зараз не замовкнеш, я віддам тебе бомжам, будеш жити на вулиці!». Невже після таких слів дитина повинна тут же заспокоїтися і радіти життю???

Як часто ми дорослі вважаємо що краще покарати малюка, накричати на нього, ніж спокійно вислухати і спробувати зрозуміти. Адже ми сердимося не на проблему, а на те що нас дратує плач, непослух, ми свій гнів на самих себе намагаємося обрушити на маленький скарб. Хіба так можна? Якщо дитина плаче, значить їй погано. Давайте спробуємо розібратися в причинах настільки нелюбимої нами поведінки наших чад.

Отже:

Причина № 1. Хочу! ...
Напевно це найскладніша проблема, коли дитина закочує істерику в магазині, починаючи вимагати чергову іграшку. Розбори польотів в магазині даремні, маля починає грати на публіку і кричати ще сильніше. Звичайно якщо дитина розпещена і звикла отримувати все на першу вимогу, то дуже важко буде їй пояснити, чому зараз ви їй відмовляєте. Можливо в цей момент краще залишити магазин і спробувати переключити увагу на щось інше. А вже вдома обговорити необхідність покупок. Моя подруга, знаючи такі проблеми намагалася в дитячі магазини ходити одна.

Причина № 2. Мені боляче! ... 
Ну, здається все просто, якщо боляче – значить треба плакати. У дівчаток плач ми сприймаємо нормально, а от хлопців ми вмовляємо терпіти, вони ж майбутні чоловіки. А чи треба? Ми не любимо, коли наші чоловіки не діляться з нами своїми проблемами, не розповідають про свої переживання, правда? Але ж ми самі виховуємо їх такими, з дитинства вселяючи, що чоловік нічого не повинен відчувати. Звичайно йому потім соромно зізнатися у своїй слабкості. Але це і не означає що хлопчисько повинен рости розмазнею, все має бути в міру. З нас не убуде, якщо ми вислухаємо і поспівчуваємо, зате в майбутньому він поспівчуває нам.

Причина № 3. Мені прикро! ... 
Причина схожа на попереднью, хіба що біль не фізичний, а душевний. Дитина плаче від образи, від власного безсилля, від несправедливості. Хіба можна залишатися осторонь? Це з висоти нашого віку і досвіду дитячі проблеми здаються дрібницями, ми відмахується від них, мотивуючи зайнятістю і марністю розмови. Але ж навіть для найменшого малюка, навіть невелика образа може бути трагедією життя. А ми кричимо тому, що він плаче ....

Замість того, щоб спокійно поговорити, ми сердимося. Але ж дітки копіюють нашу поведінку, і, якщо ми будемо спокійні і розсудливі, то й вони наступного разу істерику замінять спокійною розмовою. Головне проявити терпіння.

Причина № 4. Мама, ну зверни ж на мене увагу! ... 
Звичайно в наше століття великого прогресу нам не вдається проводити багато часу зі своїми дітьми. Приходячи додому, ми в першу чергу йдемо на кухню, любимо побалакати по телефону, подивитися серіал. Що залишається дітям? Наше роздратування, коли відволікають від улюбленого заняття. «Мамо, подивися, що я намалював!» - Багато з нас мигцем подивляться і продовжують своє. А дитина хоче щоб його роботу оцінили, обговорили. Прикладів може бути безліч, результат один - навіть немовля плаче від нестачі материнського тепла.

Я не буду перераховувати далі, причин може бути тисячі, і не буду закликати вас сюсюкатися з дітками і ростити з них мімоз. Я закликаю до одного: зверніть увагу на проблеми дітей, не залишайте їх наодинці зі своїм горем, сто разів подумайте перед тим, як кричати і звинувачувати малюка в сльозах, вони особистості з народження і ми просто зобов'язані поважати їх почуття.

 

Купи! А то зараз як заплачу!!!

«Хочу це!» «Ні, оце.» «Ні, вже не хочу.» «Спати не буду!» «Я це не їстиму!» - Такі фрази відомі до болю всім батькам. У певному віці малюки їх повторюють з ранку до ночі, чим доводять своїх мам і татусів мало не до сказу. Батьки, зазвичай, це списують на вік дитини і характер. Однак психологи вважають, що можуть бути і інші причини. По-перше, малюк може вередувати, коли в нього щось болить, але він не може пояснити що саме. По-друге, дитина може хотіти привернути вашу увагу. По-третє, вона вже може розуміти, що за допомогою вередування можна домогтися того, чого просто так не дадуть. І по-четверте, малюк може висловлювати так свій протест як проти рідні, так і проти всього світу. Отже, каприз - це своєрідна форма виявлення малюком свого бажання. Таким чином він повідомляє дорослим, що йому чогось не вистачає, він щось хоче. В тому випадку, коли бажання дитини не задовольняються, то дискомфорт, напруга, що залишається, вибухають у вигляді сліз, криків, образ та іншими способами. Крім того, дитячі капризи це достатньо ефективний спосіб маніпуляції батьками, прояв так званої диктатури слабшого.

Щоб зрозуміти власне чадо за ним потрібно спостерігати і реагувати на примхи, залежно від ситуації. Однак у будь-якому випадку на нього не потрібно кричати чи, не дай Боже, бити. Отже, найпоширеніші дитячі примхи і що з ними робити.

- Якщо дитина вимагає чогось їй купити, при цьому плаче і тупоче ногами, то найкраще, що ви можете зробити - просто не зважати на неї. Такі істерики в громадських місцях нерідко розраховані не стільки на маму (тата, бабусю, дідуся), скільки на сторонніх. Звісно, в кожному конкретному випадку доводиться чинити по-різному, однак не дослухайтеся до порад перехожих. Зробіть вигляд, що це вам не заважає і стійте доки дитина не заспокоїться. Адже якщо ви покажете, що таким способом можна чогось домогтися - істерики стануть буденністю. А через деякий час поясніть дитині як потрібно було просити і що такими вчинками вона нічого не доможеться.

- Хочу то, не знаю що! У такому випадку намагайтеся поговорити з дитиною, з'ясувати, що її турбує. Можливо, вона чимось засмучена чи на щось ображена, але не знає як це висловити і тому вдається до відомо їй способу. Навчайте її висловлювати емоції. Звісно, істерика може бути і безпричинною. Тоді просто використайте найгуманніший спосіб - відволічіть увагу малюка. Щойно розпочалася істерика, одразу переключіть його увагу на щось загадкове.

- Багатьом батькам знайома ситуація коли дитина забирає у іншої іграшку і не хоче віддавати. У такому випадку батьки мають пояснити малюкові, що так робити не можна, голос має бути твердим, без жодних сумнівів. Якщо дитина починає плакати, сподіваючись, що іграшку залишать їй, треба одразу сказати, що вона нічого не доб'ється такою поведінкою. А завдяки інтонації голосу малеча має зрозуміти, що її спроби марні.

- Дуже часто малюки відмовляються мити руки перед вживанням їжі. Якщо батьки їх змушують, то малеча на знак протесту влаштовує істерики. Щоб цьому запобігти, фахівці радять в грайливій формі пояснити дітям, чому потрібно мити руки - розповісти про мікроби у формі казки чи улюбленої гри малого.

- Також діти можуть влаштовувати істерики, знаючи про різні погляди батьків на їхнє виховання. Адже у сім'ї хтось завжди ставиться лояльніше до малюка і пробачає йому все. Діти спостережливіші, ніж ми гадаємо. І чудово розуміють, що за шоколадкою, яку не дає мама, потрібно йти до бабусі, а гуляти потрібно з татом, бо він дозволяє пити «кока-колу». Намагайтеся, щоб жоден із сім'ї не затуляв авторитет іншого. Якщо мама заборонила, значить не можна. У жодному випадку батько не повинен дозволяти те, що заборонила мама. Водночас, звісно, потрібно бути терплячим і знаходити компроміси.

- Якщо ви щось забороняєте дитині і на цьому фоні вона влаштовує істерики, то ще раз поясніть чому не можна так робити. Вона обов'язково має знати причину цієї заборони. Пояснюйте малюкові у доступній формі залежно від віку, чому не можна чинити так і так. Бо в нього може виникнути бажання самому перевірити, що буде якщо порушити заборону.

- Дитячі істерики та капризи майже завжди наслідок неправильної поведінки батьків. Якщо дитині дозволяють усе, виконують всі її вимоги, «лише не засмутити», то наслідок такого виховання - звичайна капризність, пустунство і «мені можна все». Також капризність може спричиняти і відсутність необхідної уваги та байдуже ставлення до малюка.

- Відрізнити справжню потребу від капризу можна загалом так: якщо дитина може сказати своє прохання без крику і пояснити, навіщо йому щось потрібно чи чому він не хоче цього робити - це не каприз. І в цьому випадку обов'язково потрібно шукати вихід із ситуації.

 

Як виховати маленького читача
 

  1. Читайте вашій дитині поштові листівки, газети, інструкції на коробках з- під дитячого харчування. Це дуже важливо для дитини.
  2. Доки дитина росте, показуйте їй малюнки та збірки оповідань. Кольори і форми вразять її, а слухання веде до вивчення.
  3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Дозвольте дітям вибирати книги самостійно.
  4. Читання перед сном повинно стати регулярною сімейною традицією. Якщо для читання будуть вибрані правильні книги, то навіть старшим дітям буде цікавим читання вголос.
  5. Пам’ятайте про поезію! Короткий вірш – це найкоротший спосіб привернути увагу на деякий час.
  6. Заохочуйте дітей до читання вголос в той час, коли ви готуєте, прасуєте, шиєте, займаєтесь пранням білизни.
  7. Використовуйте телебачення, щоб привернути увагу до читання. Більше читайте про людей, країни і різні речі, котрі цікавлять вашу родину по телебаченню.
  8. Тримайте вдома безліч матеріалу для читання. Зберігайте дитячу літературу на нижчих полицях, щоб діти могли її легко дістати.
  9. Нехай ваша дитина побачить Вас за читанням. Розмовляйте про те, що читаєте.
  10. Даруйте книги дітям. Цим Ви дасте зрозуміти, що книги – особливі.

 

 Здоровий сон малюка

Дитячий сон – це важлива річ як для дитини, так і для батьків. Під час сну дитина не лише набирається сил, а й розвивається. Крім того, поки дитина спить міцним сном, у батьків з’являється трошки часу на себе та свої клопоти.
Сон малюка часто залежить не лише від дотримання обраного режиму. Вадливу роль ще відіграє загальна атмосфера в сім’ї. Адже якщо малюк ще не говорить, це не означає, що він не відчуває якісь напруження, чи виснаження людей, які його оточують.
Варто дотримуватись всього лиш 8 головних правил. Вони допоможуть створити гармонію в сім’ї та налаштувати дитину на якісний хороший сон.

1. Сім'я повноцінна, щаслива і працездатна тоді, коли батьки мають можливість спати 8 годин на добу. Дитині потрібні здорові, відпочилі і люблячі один одного мама і тато. Тому старайтесь виробити такий режим сну вашого малюка, щоб і ви мали змогу спати по вісім годин на добу. Не обов’язково за один сон – лягайте спати чи перепочити кожного разу як засинає ваше маля.

2. З моменту народження режим дитини повинен бути підпорядкований режиму родини.
Готуйтеся до нічного сну заздалегідь і готуйте до нього дитину. Визначте час, коли нічний сон починається, і нехай це буде час, зручний для вас! З 21.00 до 5 ранку? Будь ласка! З 23.00 до 7 ранку? На здоров'я! Вибрали? Тепер намагайтеся дотримуватися.

3. Можливі три варіанти: 

·         дитяче ліжечко в спальні батьків - оптимально для дітей першого року життя і прийнятно років до трьох;

·         дитяче ліжечко в дитячій спальні - ідеально для дітей старше року;

·         сон в одному ліжку з батьками - модне захоплення, більшістю педіатри не заохочується і до здорового дитячого сну не має відношення.

4. Якщо ви хочете, щоб дитина добре спала вночі, не допускайте зайвих годин сну вдень.
 

Треба запам’ятати, що середня добова потреба у сні у дітей така:

до 3-х місяців - 16-20 годин;

6 місяців - 14,5 годин;

12 місяців - 13,5 годин;

2 роки - 13 годин;

4 роки - 11,5 годин;

6 років - 9,5 годин;

12 років - 8,5 годин.

Наприклад, вашій дитині 6 місяців і вона має спати орієнтовно 14,5 годин на добу. Якщо ми хочемо мирно проспати 8 нічних годин, то на денний сон залишається не більше 6,5 годин. І якщо ви вдень проспите 9, то 8 годин сну вночі малоймовірні.
Не бійтеся розбудити соню!

5. У перші три місяці життя дитина протягом ночі може їсти 1-2 рази. У віці 3-6 місяців одноразове нічне годування цілком можливе. Після 6 місяців дитина вже не потребує нічного годування.
Постарайтеся злегка недогодувати в передостаннє годування і максимально ситно нагодувати безпосередньо перед нічним сном. Пам'ятайте: голод - далеко не єдина причина плачу, і не затикайте дитячий рот їжею при першому ж писку. Перегодовування - головна причина болю в животі і пов'язаних з цим порушень сну.
Серед ночі дитина може захотіти на ручки, дитина може вимагати спілкування, смоктання, шипіння, хитання і вимагати все активніше, довше і частіше в міру того, як вимоги задовольняються. Тому важливо встановити правила гри раз і назавжди. Краще відмучити одну-дві ночі, ніж потім місяцями жити та спати лише тоді, коли дозволяє малюк.

6. Живіть активно - гуляйте, спіть вдень на свіжому повітрі, заохочуйте пізнання світу і рухливі ігри. Фізичні навантаження однозначно сприяють здоровому дитячому сну.
А ось ввечері краще обрати таке часопроведення. Щоб воно не спричиняло особливих емоційних навантажень. Це може несприятливо вплинути на сон.
Спокійні ігри, читання добрих казок, перегляд вже знайомих мультфільмів і, нарешті, мамина колискова - що може бути краще для підготовки до сну аж до ранку.

7. Чисте прохолодне вологе повітря в спальні - непорушне правило.
Провітрювання. Вологе прибирання. Зволожувач повітря. Термометр і гігрометр. Регулятори на радіаторах отоплення. Оптимальна температура повітря - 18-20 ° С, за умови, що це дитяча кімната (тобто місце, де дитина не тільки спить, але і живе), якщо ж мова йде про дитячу спальню, то оптимально - 16-18 ° С. Оптимальна відносна вологість повітря - 50-70%.

8.Вечірнє купання - у великій ванні, у прохолодній воді - прекрасний спосіб фізично втомитися, неабияк зголодніти, після чого з апетитом поїсти і заснути до ранку. 

 

Чого бояться наші діти?

Як зароджується почуття страху? В найзагальнішому вигляді страх виникає у відповідь на щось таке, що дійсно загрожує. Однак значно більше поширені так звані наявні дитячі страхи. Їх джерело – дорослі, котрі оточують дитину і які з надмірною наполегливістю а емоційністю вказують на небезпеку. 

Психологи виділяють декілька передумов для можливого розвитку страхів у дітей.

Перша з них – урбанізація, тобто розростання та розвиток міст. Яким би далеким це не здавалось від  страхів, та зв’язок є, і він дуже тісний. В умовах великого міста багато хто з дітей почувається самотнім, їм важко знаходити постійних друзів, складно самостійно організовувати своє дозвілля. До того ж, вони часто потерпають від надмірної опіки дорослих.

Друга. Можливо, це здається дивним, але розвиткові страху сприяє наявність окремих упорядкованих квартир. Встановлено, що у дітей, які мешкають у таких квартирах, страхи спостерігаються значно частіше, ніж у їхніх однолітків з комуналок. Особливо це стосується дівчаток. У комунальній квартирі у дитини виникає більше можливостей спілкуватись з дорослими із однолітками. Ясна річ, цей висновок не закликає до того. щоб усіх повернути до комунальних квартир. Просто необхідно створити дитині умови для достатнього спілкування з оточуючими.

Третя. Неспокій також розвивається у дітей, котрі недостатньо рухаються, не беруть участі в колективних іграх.

Четверта. Причина багатьох дитячих страхів – у матері, вірніше, в її неправильній поведінці в сім’ї. Так, діти більше потерпають від різних страхів, якщо головною в сім’ї вважають матір, а не батька. Нервово-психологічні перевантаження працюючої і домінуючої в сім’ї матері викликають у дітей реакції неспокою. Не дуже добре відбивається на емоційному стані дитини і прагнення матері якомога скоріше вийти на роботу, де зосередженні її основні життєві інтереси. При цьому вона не завжди враховує запити дитини та її потребу в більш тісному контакті з нею.

Пята. Аби дитина почала чогось боятись, батька достатньо почати сваритись. Діти-дошкільнята з неблагополучних сімей частіше, ніж їхні однолітки бояться тварин, стихій, захворювань, смерті, їм частіше сніться кошмари.

Шоста. Найбільш підвладні страхам «єдині» діти, котрі стають у сім’ї епіцентром батьківських турбот і тривог. У той самий час, чим більше в сім’ї дітей, тим менше у них страхів. У молодих, емоційно безпосередніх і життєрадісних батьків діти менш схильні до проявів неспокою і тривоги, а в «статечних» батьків (особливо після 35 років) діти більш неспокійні і тривожні.

Сьома. Причиною виникнення страхів у дитини може бути емоційний стрес, пережитий мамою ще під час вагітності, конфліктна обстановка в сім’ї у цей період її життя.

ОТЖЕ, ЧОГО Ж МОЖУТЬ БОЯТИСЬ НАШІ ДІТИ?

Це залежить від віку. До 7 років у дітей переважають так звані природні страхи, засновані на інстинкті самозбереження.

У 7-10 років наступає ніби рівновага між природними та соціальними страхами (самотності, покарання, запізнення).

У рік діти бояться нового оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері.

Від 1 до 3 років – темряви (основний страх при цьому віці), дитині страшно залишатися одній, бувають також нічні страхи.

Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, страх смерті, запізнення, боязнь заразитись якоюсь хворобою.

Від 7 від 11 років – боязнь школи («шкільна фобія»), страх «бути не тим», боязнь зробити помилку, боязнь поганої оцінки.

Від 10 від 16 років – страх перед зміною своєї зовнішності, страх «бути не собою», невідчепні страхи, побоювання, сумніви міжособистісного походження.